Коні в маєтку Орловських сьогодні

Чи можливо якісно дослідити і наочно показати життя шляхетського маєтку, якщо не спробувати відтворити господарство і спосіб життя його колишніх власників? Тож у нашому музеї було вирішено запровадити один із важливих компонентів господарства – конюшню.

Такий успішний приклад ми можемо побачити, наприклад, у палацовій резиденції Любомирських і Потоцьких у Ланьцуті, де чудово збережені й музеєфіковані стайня і каретний двір, експонується багата колекція екіпажів та кінської збруї. Музей також утримує двох породистих коней, пропонуючи відвідувачам прогулянки в екіпажі.

Опираючись на досвід польських музеїв, ми також вирішили відтворити маєткову стайню. Звісно, ми з європейськими колегами знаходимось не в рівних умовах, оскільки в Україні з приходом більшовицького режиму культура примаєткових стаєнь була повністю втрачена.

Ще на 1922 р., на початку радянської влади, на території Малієвецького маєтку інвентар фіксує у пошкодженому стані три стайні, каретний сарай і манеж. До сьогодні вціліла тільки одна споруда, котра, можливо, була однією зі стаєнь, однак вона до музею не належить. Тому під стайні було пристосовано господарські будівлі, що залишилися від дитячого санаторію «Світанок»: хлів і гараж.

Перший досвід утримання коней у Малієвецькому маєтку був доволі несподіваним і не запланованим. Незадовго до вторгнення росії в Україну до музею по допомогу звернулися керівники проєкту “Щербаті цуглі” з Прибірська Київської області, що займаються відтворенням майже втраченої аборигенної породи поліських коней. Таким чином у Маліївцях в евакуації опинилося семеро молодих поліських коней.

І хоча умови утримання і характеристики цих коней значно відрізняються від породистих скакунів, котрими користувалася шляхта, однак це вже дало змогу задуматись над плануванням маєтку, його господарських будівель, доріжок тощо. Зокрема, перші прогулянки верхи допомогли краще зрозуміти планувальну структуру парку і його пристосованість саме для кінних прогулянок.

В липні 2022 р. поліські коні перебазувалися до Ржищівського заказника. Натомість Малієвецький музей обзавівся власними кіньми. На сьогодні в маєтку проживають троє коней породи Орловська рисиста (кобила в два мерини), двоє гуцульської і одна – так званої поліської.

Усі орловські коні в минулому були спортсменами, мерини Сіріус і Старлінк виступали у кінно-спортивних шоу та знімалися у фільмах. Попри поважний вік, всі вони мають чудовий вишкіл і якнайкраще підходять для взаємодії з відвідувачами музею та для верхової їзди.

Уже в маєтку народилося двоє лошат: Ольгерд від орловської кобили Орбіти і Абрикос від “гуцулки” Арізони.

Утримання і спостереження за кіньми дало змогу побачити різницю у вигляді, у їздових якостях, у догляді між породистими рисаками і простими аборигенними кіньми. Водночас це мусило поставити низку нових запитань: яка кількість коней і яких порід була необхідна для забезпечення життєдіяльності маєтку? Які завдання і функції вони виконували? Яка була потрібна кількість кормів, площі пасовищ, власне персоналу і яких саме спеціальностей? Якою була вартість утримання, і який відсоток цей сегмент посідав у економічному житті маєтку?

Зокрема, практика показала, що окрім породистих верхових і каретних коней, для обслуговування щоденних потреб шляхетського господарства необхідні були також прості робочі коні, які використовувались як тяглова сила. Зокрема і для того, щоб привозити корми для породистих коней.

Отже, на сьогодні в музейною стайнею опікується чимала команда. Спершу це майстри з числа музейних працівників, котрі обладнали колишні хлів і гараж під стайню та підготували леваду для утримання коней. Це двоє конюхів, котрі позмінно годують і напувають коней, виводять їх на пасовисько, привозять корми, чистять хлів тощо. Це берейтор – “конячий тренер”, котрий щодня займається вишколом коней, щоб вони могли гарно взаємодіяти з людьми. Це зоотехнік і ветеринар, котрі дбають про збалансований раціон і про здоров’я коней. І ще майстер, котрий змінює коням підкови. І ще багато буденних справ виконуються силами музейних працівників і самої директорки музею.

– Звичайно, можна прости прийти на кінний завод і розпитатися, як живуть коні, як за ними доглядають, але тільки безпосередньо займаючись кіньми 24/7, годуючи, лікуючи їх, прогулюючись верхи, заглядаючи їм в очі і відчуваючи їхній запах, можна по-справжньому зрозуміти, що таке кінь і ким він був для шляхтича, яке місце займав у його житті й навіть як впливав на його ментальність, – вважає директорка музею Анастасія Донець, котрій і належить ідея відродження стайні.

Досліджуючи конярство на Поділлі, ми відкрили цілий культурний пласт, котрий свідчить про надзвичайну важливість коня у житті шляхетського стану, які виводили любов до коня в розряд культу.

Музей пропонує костюмовані фотосесії з кіньми, катання на конях по подвір’ю маєтку для тих, хто ніколи в сідлі не сідів, та кінні прогулянки по лісу для більш досвідчених вершників. А можна просто прийти на стайню, познайомитися з кониками, погладити їх, погодувати, почистити і отримати задоволення від такого незвичайного контакту.

Екскурсії на стайню та взаємодія з кіньми користуються великою популярністю. Для сучасної людини можливість на кілька хвилин стати вершником змінює уявлення про людей ХІХ ст., для яких їзда верхи була буденною справою. Можливість для відвідувачів безпечно контактувати з кіньми, безперечно, сприяє туристичній діяльності нашого музею.